Не омрачайте ненавистью счастья
Инок59
Мне кажется, что массовый психоз,
Намеренно взращивают в душах.
Национальности муссируя вопрос,
Мы до банальных скатимся угроз,
А в ссоре разум, *побеждают* уши.
Ток шоу, пробуждая интерес,
Имеют мало объективности во взглядах.
Эмоций негативных перевес,
Лишь пробуждает в людях злость и стресс,
Что истине, как водится преграда.
Навешивая всюду ярлыки,
Мы забываем то:- что люди братья.
И вот ведь сказано:- судить нам не с руки,
Мы ж здравый смысл, кромсаем всё-таки,
И заменяем подлостью объятья.
Но разногласий не решить мечом,
Война последний аргумент при ссорах.
И здесь Гордиев узел не причём,
И лишь рассудочность решенье привлечёт,
В общенье за столом переговоров.
Доброжелательность срывает шоры с глаз,
И гасит злобные порывы в одночасье.
Мир беспристрастен, подлость живёт в нас,
Не омрачайте ненавистью счастья…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
